У попередньому дописі я зібрав open-source програми, на які перейшов минулого року, а цього разу поговоримо про книжки, з якими я провів минулий рік.

Ті, хто хоче подивитися лише на статистику, можуть швиденько перейти на мій рік у книгах на Goodreads та не читати далі. А для всіх інших – поїхали!

За минулий рік я прочитав 12 книжок – від найдовшої “Время Березовского” Петра Авена до найкоротшої “Трамп та епоха пост-правди” Кена Уілбера. Влітку була перерва на пару місяців у читанні, оскільки я читаю зазвичай у транспорті, а влітку транспортом я користувався суттєво менше та їздив на відпочинок.

“Время Березовского” стала книгою, яка справила на меня чи не найбільше враження. Вона є дійсно зрізом епоки 90-х, десь такими, як я їх пам’ятаю зі свого дитинства та підліткового віку, а десь зовсім іншими, як вони виглядали з Москви для людей, які заробляли свої мільйони. Не скажу, що однозначний мастрід, але варто почитати, якщо хочете згадати/розібратися з тим часом, який нас значною мірою сформував.

Найдобріша книга з усіх – “Творцы совпадений”, давно не читав художню літературу, а тут просто отримав насолоду від простої, але доброї книжки. Рекомендую, якщо хочете просто розслабитися!

Найкорисніша книга безумовно “Джедайские техники” Макса Дорофєєва, про яку згадував не один раз, але прочитав лише наприкінці року. Тепер вона стала значною мірою настільною!

Найнесподіваніша книга, а точніше тема для автора – “Трамп та епоха пост-правди” Кена Уілбера, якого я з позаминулого року знаю, як творця інтегрального підходу. Тому його звернення до дуже політичної теми було для мене значною несподіванкою. Книга виправдала мої сподівання, хоча готових рецептів про те, як жити в часи пост-правди, ви не знайдете.

Дві книжки ДУЖЕ довго чекали на свій час і, якщо одна не розчарувала, то від другої виник певний після смак, як від перетриманого вина. Перша – “Володар” Макіавеллі, якого ми обговорювали на першому Читацькому клубі НаУКМА, справді, мастрід. А “Квантовая психология”, яку багато років тому радив Ваче Давтян, не справила на мене якогось особливого враження. Можливо, тому що вийшла вже років 6 тому, а, можливо, через надмірне бажання здаватися “філософською”. Хоча для загального розвитку її сміливо можна рекомендувати.

Останньою книгою минулого року стала “Why the West rules – for now” Яна Морріса, яку дочитував уже напередодні нового року. Дуже цікавий і грунтовний погляд на історію людства та спроба подивитися у майбутнє. Якщо вам подобається Юваль Ной Харарі з його поглядом на людство, то певнй альтернативний погляд буде також цікавим. Мені ця книга нагадала ще одну – “Помста географії” Роберта Каплана, яку читав ще у 2016 році.

“Цель” Голдрата мені здалася знайомою, хоча не зміг пригадати, коли читав її. Якщо цікавить безперервне покращення процесів у бізнесі та ви ще не читали її, то рекомендую. Форма ділового роману дозволяє прочитати її швидко і без особливого напруження (напруження буде тоді, коли ви почнете запроваджувати ідеї з книги у діяльність компанії)!

“Провалом року” стала книга “Обыграй дилера” Эдварда Торпа, яка дивним чином опинилася у моєму списку книг минулого року. Прочитав і забув, бо азартні ігри та казино не приваблюють мене. Можна читати лише у тому випадку, якщо фанатієте від фільму “Двадцять одно” 2008 року.

Найкориснішою на випадок апокаліпсису можна назвати книгу “Як відбудувати світ з нуля” Льюіса Дартнела. Цікава розповідь про історію розвтку технологій і того, як вони можуть розвиватися у випадку глобальної катастрофи в майбутньому.

Останньою у моєму дописі, але точно не найгіршою, стала книга Клейтона Крістенсена “Як ви виміряєте власне життя”, яка змушує задуматися над питаннями цінностей у житті. Навряд чи вона потребує моєї рекомендації, оскільки є доволі популярною, проте, якщо ви її ще не читали, то додайте її у свій список книг на 2020 рік!