Коновалець і тяглість української державності

Зранку побачив допис Олеся Петріва, мого доброго друга, про його проєкт, зібраний між балістичними атаками на Київ - https://wikiflow.net, що створює Атлас уваги до вікі-статей. Пройти повз такий шикарний інструмент я не зміг і одразу знайшов цікаве, чим ділюся з вами з радістю.

У серпні 2026 року статтю про Євгена Коновальця в українській Вікіпедії відкрили ззовні понад 67 тисяч разів, утричі більше, ніж статтю «Україна». Причина відома: полковника перепоховали в Україні на Національному Військовому Меморіальному Кладовищі 18 серпня 2026 року. На графіку уваги до цієї статті за два роки видно низьку рівну лінію, над якою раптом виростає стовп.

Мене цей сплеск цікавить менше, ніж те, що під ним. Сплеск приходить разом із подією і разом із нею минає. Тяглість тримається інакше: у неї глибоке коріння і таке ж широке гілля, і дерево стоїть навіть тоді, коли на нього ніхто не дивиться. Історія Коновальця розповідає саме про таке дерево, про ідею власної держави, яку понад сто років не вдалося ні зрубати, ні висушити.

Корінь: Січові стрільці

Євген Коновалець народився 1891 року в Зашкові під Львовом і вивчав право у Львівському університеті. Перша світова забрала його до австрійського війська, а 1915 року він потрапив у російський полон. Звідти почався його шлях.

1917 рік розхитав імперію. У Києві колишні полонені галичани створили курінь Січових стрільців, і Коновалець став одним із його командирів. Галичанин, уродженець австрійської провінції, боронив Київ як столицю своєї держави. Це була соборність на практиці, ще до того, як її офіційно проголосив Акт Злуки в січні 1919-го.

Стрільці стали однією з найдисциплінованіших частин армії УНР. У січні 1918-го вони обороняли Київ, а наприкінці того ж року стали опорою повстання, що привело до влади Директорію. До кінця 1919-го держава впала, а стрілецький корпус розпався.

Держава зникла, але люди, їхній досвід та ідея лишилися, як коріння після зрубаного стовбура.

Стовбур: від армії до організації

1920 року постала Українська військова організація, і невдовзі її очолив Коновалець. Армії вже не було, тож ідея знайшла іншу форму: підпільну, розпорошену по Європі, але зібрану дисципліною і спільною метою.

1929 року у Відні кілька груп об'єдналися в Організацію українських націоналістів, і Коновалець став її головою. Для мене найцікавіше в цьому моменті те, як ідея перейшла до наступного покоління. До організації приходила молодь, яка у 1918-му, коли Січові стрільці тримали Київ, була ще дітьми. Тієї держави вони не бачили дорослими очима, але успадкували її як завдання. Очевидців із часом стає менше, а структура передає сенс далі.

Показово, як цю історію читають сьогодні. За даними атласу уваги до Вікіпедії, найбільше людей приходило до статті про Коновальця зі сторінок про ОУН і про Андрія Мельника, його наступника. Читачі рухаються ланцюжком: хто був до, хто після, що їх з'єднує.

Сокира: Роттердам, 1938

23 травня 1938 року в Роттердамі агент радянських спецслужб Павло Судоплатов передав Коновальцю коробку цукерок. Усередині була вибухівка.

Москва розуміла, кого вбиває. Прибравши людину, яка тримала разом розпорошену організацію, там розраховували, що решта розсиплеться, як дерево без стовбура. Цю логіку легко впізнати й сьогодні.

Статті про вбивство Коновальця і про Судоплатова теж були серед головних «входів» на його сторінку в серпні. Читачі хотіли зрозуміти не лише, ким він був, а й чому його боялися.

Гілля: після Коновальця

Провід перейняв Андрій Мельник. Невдовзі рух розколовся, і кожна гілка пішла своїм шляхом. Спадщина ОУН досі викликає суперечки, зокрема серед наших сусідів, і заслуговує окремої уважної розмови. Тут мене цікавить українська державницька ідея, яка не загинула разом із лідером.

Гілки одного дерева розходяться в різні боки. Для тяглості пряма лінія не потрібна, досить того, що живе ціле. Гілки можуть сперечатися між собою, але живляться з тієї самої землі.

Ще одна дрібна деталь з атласу: читачі статті про Коновальця переходили навіть на сторінку його батька, Михайла Коновальця, тобто буквально шукали коріння.

Повернення

88 років Коновалець лежав у Роттердамі, у чужій землі, далеко від держави, за яку воював. Тепер він повертається в країну, яка існує, має власну армію й інституції і обстоює те саме право, що й Січові стрільці у 1918-му.

Коло замикається, і це показує, що історія тривала весь цей час, навіть коли її ніхто не бачив.

Сплеск уваги мине. Восени графік, найімовірніше, знову опуститься до низької рівної лінії. Дерево від цього не зміниться: воно стоїть, і в нього є коріння.